24 лютого 2022 року Україна прокинулася від звуків вибухів. О 3:40 ранку за київським часом президент Росії Володимир Путін оголосив про початок так званої “спеціальної воєнної операції”, а вже за кілька хвилин ракети вдарили по українських містах. Цей день став не просто датою в календарі — він розірвав життя мільйонів українців на “до” і “після”. Для багатьох із нас це був момент, коли мирне існування закінчилося, а реальність війни увірвалася в кожен дім.
До 24 лютого 2022 року Україна жила своїм ритмом. Хтось планував відпустку, хтось готувався до іспитів, хтось святкував маленькі перемоги — нову роботу, народження дитини, купівлю квартири. Так, країна вже вісім років боролася з російською агресією на сході та в Криму, але для більшості війна залишалася далекою, локальною. Багато хто вірив, що дипломатія чи попередження Заходу зупинять ескалацію. 23 лютого українці ще могли сміятися з мемів у соцмережах, сперечатися про політику чи скаржитися на погоду. Ніхто не уявляв, що наступного дня все це стане лише спогадом.
Відтоді минуло три роки, але 24 лютого 2022 року залишається точкою, яка змінила все. Війна стала частиною життя: повітряні тривоги, відключення світла, втрати близьких. Тисячі українців покинули домівки, ставши біженцями, а тисячі інших узяли зброю, щоб захистити країну. Мирні міста — Буча, Ірпінь, Маріуполь — перетворилися на символи трагедії й героїзму.
Та війна не лише руйнувала — вона показала, хто ми є. Україна довела світу свою незламність. Збройні Сили відбили наступ на Київ, звільнили Харківщину й Херсонщину, а звичайні люди — від фермерів до IT-спеціалістів — стали частиною величезного руху опору. 24 лютого розділило наше життя, але воно також об’єднало нас у боротьбі за свободу.
Сьогодні, у 2025 році, ми згадуємо той день із болем, але й із гордістю. Кожен українець має свою історію 24 лютого — де був, що відчував, як діяв. Цей день навчив нас цінувати кожну мить миру й не здаватися, йти вперед, йти до перемоги.